Осетрові – одна із найбільш давніх у філогенетичному відношенні родин риб, що поширені на території України. Вони з’явилися ще в юрському періоді, а це ні мало, ні багато – 170 мільйонів років тому. Вже в крейдовому періоді осетрові досягли найбільшого розквіту і освоїли моря і океани, великі річки і озера. Саме тоді пересічний осетер сягав понад сім метрів. Древні представники осетрових були одним із об’єктів рибальства печерної людини. Окрім цінного м’яса та ікри людина використовувала плавальний міхур (робила з нього так званий риб’ячий клей, що використовувався для освітлення вина), хорду (вживалася у їжу), шипи (в деяких з них містилися хімічні речовини, що використовувалися в медицині). На жаль, полюючи на осетрових, людина підірвала запаси цих важливих у минулому промислових риб і, починаючи з 2000 року, промисловий вилов осетрових в Україні заборонено, а усі аборигенні види цих рідкісних риб (Acipenser gueldenstaedtii, Acipenser stellatus, Huso huso, Acipenser nudiventris, Acipenser ruthenus, Acipenser sturio) “прикрашають” Червону книгу України. Здавалося б, усе вже зроблено, осетрові перебувають під потужним захистом. Аж ні: ікра з чорного ринку нашої неньки на жаль вперто продовжує надходити до Європи (за даними EU TWIX 56,2 % нелегального експорту чорної ікри здійснюється в Європу саме з території України). Осетрові продовжують перебувати під шаленим антропогенним тиском, а крихти від колишніх потужних популяцій збереглися лише у вигляді залишків угрупувань стерляді у зарегульованих гідробудівництвом Дністрі та Дніпрі, а також мізерних за своєю кількістю диких популяцій осетрових, що зимують та здійснюють нагул у Чорному, Азовському морях та басейні Дунаю. У багатьох країнах зусилля влади, науковців, місцевих громад, природоохоронних громадських організацій  та всіх зацікавлених і небайдужих природолюбів консолідовані у справі збереження диких осетрових.

             Нещодавно WWF в Україні закликав всіх небайдужих дослідити ринок чорної ікри. А вже 13-17 червня ми зробили чергові кроки у цьому напрямку: уповноважений представник WWF в Україні Наталія Гозак та іхтіолог Інна Гоч здійснили розвідувальну експедиційну поїздку у самісіньке серце мешкання диких осетрових в Україні – дельту Дунаю та надважливі місця з точки зору міграції - прибережні райони Чорного моря.   В рамках поїздки ми зустрілися та поспілкувалися із цілою армією людей, дотичних до «осетрової» теми: науковцями-іхтіологами та екологами, працівниками природно-заповідних установ, активістами-членами природоохоронних громадських організацій, працівниками територіальних органів рибоохорони, керівниками рибовідтворювальних комплексів, що належать як до державного, так і до приватного сектору, простими рибалками. Ми почули десятки цікавих та іноді дуже контраверсійних думок, але не даремно в народі кажуть, що саме у суперечці народжується істина. 

           Перша зупинка: Вилкове. Перше враження: просто неможливо жити тут, дихати цим повітрям і не відчувати любові до води, до Дунаю, до риби і до рибальського ремесла. Рибальська тематика тут в усьому: від назв окремих рукавів Дунаю за прізвищами перших поселенців-старовірів до декору рибками та якорями будинків та воріт містян. Усюди човни: вони просто «припарковані» вздовж «вулиць-каналів», або ж мають індивідуально прокопані «стежинки-канали» безпосередньо під будинок власника, великі й маленькі, човни-«таксі», екскурсійні та вантажні. В усіх кафешках першим ділом нам пропонують рибу: коропа, сома і, як не дивно, осетрових. На наше запитання про походження рідкісної риби, яка заборонена до вилову, знизують плечима: аквакультурна. Гм, є про що задуматися. Йдемо далі. Маємо зустрічі із громадськими активістами та науковцями, які вже багато років мешкають тут і знають життя вилківчан зсередини. Відразу поряд із вражаючою красою цієї місцини вимальовуються проблеми: безробіття, відсутність перспектив для молоді, низька екологічна освіта. Якось само по собі стає зрозумілим, що в багатьох випадках рибалки виловлюють рибу та цінних осетрових не тому, що є злісними браконьєрами, а тому, що в маленьких рибальських селищах практично відсутнє будь-яке інше джерело заробітку. «Немає освіти, немає грошей – отже, тобі пряма дорога у рибалки», - сумно жартують місцеві. І багато молодих людей саме так і чинять, хоч рибальське ремесло - не мед: працювати доводиться в холоді, на вітрі, робота дуже виснажлива фізично, та ще й в багатьох випадках омріяний улов аж ніяк не виправдовує очікувань. Самі місцеві жителі бачать вихід із ситуації з браконьєрством в можливості альтернативного заробітку. А вони існують, бо ж саме ця казково красива місцина, багата на різноманітні фрукти та ягоди, може стати справжньою Меккою зеленого туризму та центром розвитку аквакультури. Браконьєр не є браконьєром з народження, - переконують нас. Здебільшого людина стає жертвою оточення, обставин, левову долю з яких складає безгрошів’я. Тому навіть така проста акція, як акцентування уваги дітей, школярів чи навіть відвідувачів об’єктів ПЗФ на «осетрових» проблемах є актуальною. Хоч, звичайно, треба чітко розуміти, що формування «екологічної» ментальності – не справа одного чи двох років. Проте, якщо дорога є довгою, це не означає, що по ній не потрібно йти.

             Наступна зупинка: перлина біля моря - Одеса. Велике портове місто зустріло нас прекрасною погодою і втіленням стабільності: лагідним прибоєм та Дюком, що спокійнісінько стояв собі на своєму улюбленому місці, не зважаючи на курс долара, зміну пір року, політичні перипетії та економічні проблеми. Саме тут, на легендарному ринку «Привоз», як стверджують самі одесити, можна не тільки надихнутися знаменитим одеським колоритом, а й прикупити парочку осетрів відповідно до розмірів власного гаманця. Саме тут розташовуються найбільші наукові установи, що вивчають осетрових, саме тут ми й зустрілися із науковцями-практиками, які знають всі проблеми осетрових із власного досвіду, а не з програм каналу National Geographic. На чому ж побудований місцевий рибальський промисел? Адже на величезній, біля 45 тисяч га, площі Дунайської дельти та невід’ємних від неї придунайських озер трапляється біля 30 видів промислових риб, серед яких сазан, щука, сом, лящ, судак, карась. Проте найбільше значення мають прохідні види, здебільшого дунайський оселедець. Зазвичай, саме сезон улову оселедця тривалістю біля трьох місяців годує родину рибалки протягом цілого року. До заборони осетрові теж становили нехай невелику, але цінну частину уловів, адже тут частенько до рук рибалок потрапляли білуга, севрюга, осетер та стерлядь. Нестача нерестовищ, значна розрідженість популяцій та браконьєрство призвели до того, що зустрічі з рибами, що пережили динозаврів, стають все рідшими і рідшими.

              І ось нарешті, Херсон – місто, поблизу якого розташований найбільший в Україні державний комплекс з відтворення осетрових – Дніпровський осетровий рибовідтворювальний завод. Приємно те, що такі підприємства існують і, звичайно, варто їх використати у справі збереженню диких осетрових. Але сумно те, що використовуються вони не на повну потужність. Скажімо, цього року з огляду на дуже обмежене державне фінансування зариблення цим підприємством відбулося лише молоддю стерляді у кількості 1 мільйон 200 тисяч екземплярів. А де ж зариблення іншими цінними видами – севрюга, осетер, білуга? На превеликий жаль, тільки у мріях. Цікава розмова відбулася з рибоохоронцями. Для діалогу ми вибрали два прибережні управління рибоохорони – у Херсоні та в Одесі. Не секрет, що багато рибалок та й простих людей пов’язують «рибну» мафію загалом та й «осетрову» зокрема з покриванням цією державною структурою. Мушу визнати, що рибоохоронці змогли дещо похитнути у наших очах такий неприємний стереотип. Вони самі завели мову про посилення боротьби з браконьєрством, зокрема із його організованою складовою, внесення змін у чинне природоохоронне законодавство та латання законодавчих «дірок», адаптацію «рибної» законодавчої бази до європейських норм, боротьбу із корумпованою складовою усередині самих органів рибоохорони, транскордонне співробітництво та обмін досвідом із румунськими, болгарськими, сербськими та молдавськими колегами. Розмова була довгою і не простою, але впевнений початок співпраці покладено! Тішить те, що WWF в Україні поклав початок тісній співпраці з колегами із Румунії, Болгарії, Сербії та Молдови, які вже мають величезний досвід збереженні та відтворенні таких цінних, рідкісних, але водночас і вразливих осетрових. Маючи підтримку громад, науковців, контролюючих органів, цю справу можна зрушити із мертвої точки. To be continued!  

Інна Гоч -